Перший урок "Україна - єдина країна" Друк

 

Починаючи з 1 листопада 2013 року наша держава переживає мабуть найскладніші проблеми та потрясіння з усього часу незалежності. Революція гідності , Майдан, розстріл мирних демонстрантів, загарбницька політика "дружнього брата - російського народу", роз′єднання країни, смерті доблесних синів, які стали на захист рідної землі.  Україна виступила проти посягань російського самодурства, виступила неготовою, неозброєною, але  з сильною і непереможною вірою, що правда, воля, незалежність, честь народу, гідність нації іншою ціною не відстояти.

Але я глибоко переконана, що нарешті моя Україна піднялася, нарешті мій народ зрозумів свою велич і своє єдинство! Тепер важко буде зломити дух, скорити чи згнобити українців. Бо розуміння єдності нації, розуміння та усвідомлення самобутності України почалося з найменших громадян держави. Пишаюся тобою, українська дитино! Бо саме сьогодні з тебе починається Україна!

Перший урок у цьому навчальному році пройшов під  назвою "Україна - єдина країна". Учні школи готували презентації, захищали проекти, проводили диспути та бесіди. Учні 7 - В та 7 - Д класів разом з класними керівниками Опар Марією Василівною та Мадригою Тетяною Дмитрівною в рамках проведення першого уроку мали можливість поспілкуватися з Дмитром Юсипом, який презентував учням свою книгу  «Засурмили сурми, труби…» , у котрій розкривається одна з найгероїчніших сторінок історії нашого народу - боротьба українських січових стрільців за  національне визволення. Бібліотекар читальної зали Марія Калинюк продемонструвала мультимедійний сюжет про створення легіону УСС «Повіяв вітер січовий», презентувала книжкову виставку – «Борцям за волю України сплітаєм вдячності вінок». А наостанок зустрічі всі учасники заходу виконали пісню «Ой у лузі червона калина».

Ходить Божа Мати
У Карпатах по лісах,
Бо не може в небі спати,
Кожну нічку бачить в снах.
Невідомі ті могили —
Рівні й збиті, мов стежки,
Де своє життя зложили
Українські вояки.
Юні хлопці, юні зовсім,
Їм би жити і рости,
Але в ту повстанську осінь
Впали цвітом золотим.
Замела зима криївки,
Заховала снігом слід,
Лиш небесна пам’ять зірки,
Мов свіча, для них горить.
І одної ночі Мати,
Божа Мати із небес
На тім місці засвітила
Срібний та високий хрест.
На саме Різдво Христове
Срібний хрест отам світив,
Де земля скропилась кров’ю
З того цвіту, що любив
Свою рідну землю й волю.
З того цвіту, з тих надій,
Що горнулися до Бога
На дорозі молодій.
На саме Різдво у лісі
Біля срібного хреста
Божа Матінка молилась,
Наче матінка земна...
З свічечкою над синами,
Принесла і мед, кутю,
Щоб Різдво відчули з ними
Їхні душі у раю.